Лекція «Історія традиційного вбрання Наддніпрянщини та Полтавщини»

Музей Івана Гончара продовжує лекторій про традиційне народне вбрання лекцією про Середню Наддніпрянщину та Полтавщина (Полтавська обл., Миргородський та Гадяцький р-ни; Черкаська обл., Чорнобаївський р-н.).

Факти:

В альбомах Домініка П’єра де ля Фліза знаходимо чи не найдавніші зафіксовані в малюнках комплекси одягу селян середини ХІХ ст., які становлять безперечну наукову цінність і стали основою всіх подальших етнографічних досліджень.

В 1900 році вишивка білим по білому була з успіхом представлена на Всесвітній виставці декоративно-прикладного мистецтва в Парижі, де український павільйон створила Олена Пчілка.

Саме в центральній частині України індивідуальність народу реалізувалась найповніше. Вишивка тут відзначалася більшим розмаїттям. Вбрання швидше піддавалось сучасним змінам, які не витісняли традиційні елементи, а доповнювали їх. Так поява крамної тканини і пошиті з неї спідниці не витіснили домоткану плахту, яку можна було зустріти в ужитку навіть в ІІ пол. ХХ ст.

Словник:
Гало – куля із темно- або світло зеленого скла (в діаметрі близько 14 см), яка використовувалась для розгладжування наміток та тонкого полотна.

Дерга (дьорга) – жіночий поясний одяг, виготовлений з домотканої вовни, який носили в будень замість плахти. Дерга вирізнялась глибоким чорним або темно-синім кольором, який отримувала від фарбування натуральним мінеральним барвником – індиго.

Протор – голка без вушка, якою прикріплювали очіпок до голови.

Рядовина – тонке сукно, переважно білого кольору, що має в основі не вовняну, а лляну чи конопляну нитку. Використовувалась для пошиття юпок, що кроєм були коротшими від свит, а завдяки рядовині, ще й значно легшими.