Запорозьке козацтво – досконалий приклад військово-господарської самоорганізації населення українських земель ранньомодерного часу. Ще в другій половині XVI ст. низове козацтво спромоглося консолідуватися навколо запорозьких фортець – січей та випрацювало своєрідну республіканську форму державності.

Самі ж запорожці у другій половині XVII–XVIII ст. пережили суттєву трансформацію свого соціально-господарського укладу. У цей час відбуваються суттєві зміни господарського життя – на зміну здобуванню «козацького хліба» все більше приходить мирна економічна діяльність. Остання вимагала налагодженню дружніх контактів з усіма сусідами – Гетьманщиною, адміністрацією російських фортець та територіальних утворень колоністів з Балкан, які розташовувалися на «запорізьких» землях, Кримським ханством, Османською імперією та Річчю Посполитою.

У цей час запорожці створюють широку мережу зимівників, розбудовують старі поселення й засновують нові слободи, діяльність яких сприяє зростанню економічного суверенітету Війська Запорозького Низового. В ці процеси постійно втручався російський уряд та його представники, але запорозький Кіш тривалий час відносно ефективно цим заходами протидіяв.

У своїй лекції науковий співробітник НМІУ, дослідник економічної історії ранньомодерної України Анатолій Бараннік розгляне й побіжно проаналізує вищезгадані процеси, що відбувалися в середовищі жителів Вольностей Війська Запорозького Низового від початку XVIII ст. до 1775 р.