Виставка Юрія Вакуленка «Арлекініада»

У 1994-му році Юрій Вакуленко створює роботу «Венеція. Повернення зеленого Арлекіна». Художник звертається до теми, яка вже не раз виходила на авансцену мистецтва на зламі епох. Арлекін «повертається», коли життя стає непередбачуваним й оманливим, реальний світ перетворюється на велику театральну сцену, а його мешканці – на маски, коли змінюються обличчя і ролі, сплутуються карти. Інтуїтивно чи усвідомлено, Арлекін у творчості Вакуленка з’являється вчасно і «пророчо».

25 років потому Юрій Вакуленко шукає на це відповідь. Перед нами вже зрілий майстер з великим життєвим і творчим досвідом, який, як клаптикова ковдра чи костюм Арлекіна, увібрав усе: драми покоління, крах ілюзій, невиправний оптимізм.

Світ, який створює художник, завжди в масці. Еклектичний, розколений на скалки, загрузлий у підробках і штампах, потонулий у крові чи фарбі, він маскується й імітує. Навколо і наскрізь усе несправжнє, підроблене, розсипається на друзки. Маски носять навіть «маски» – приміром, пам’ятники, аби встояти на своїх постаментах. Усе має свій зворотний бік, свій «виворіт». Королем стає блазень, героями – злочинці, святими – богохульники. Грань між істиною і брехнею стирається й у кінцевому підсумку в ній не лишається людського. Найбільш людяним у світі-карнавалі постає Арлекін. «У нашому безумному-безумному світі найбільше віриш Арлекіну, – каже художник. – Він чесно грає роль, а не вдає, що чесний».

Головний персонаж циклу «Арлекініада» виконує різні ролі. Та найбільше йому вдається образ вічного мандрівника, самотнього, спустошеного, розчарованого. Арлекін у Вакуленка буває стомленим і «антикарнавальним». Однак стилістиці свята художник залишається вірним в усіх роботах. Вона проступає і в домінанті блакитного, й у загальній стилістичній еклектиці, і в мильних бульбашках, з якими відлітають романтичні ілюзії персонажа, і в повсюдних ромбах Арлекіна – лейтмотиві циклу.

Художник експериментує зі стилями, балансує між фігуративними та нефігуративними образами, майстерно використовує принцип накладання кількох шарів зображення, у глибинах яких зашифровує знаки й символи.

12 робіт «Арлекініади» – розгорнута багатосерійна історія. Роботи вибудовуються в цілісну кінодраматургію з «флешбеком» (усе починалося у 1990-х) та наступними серіями, в яких розігрується драма. За законами жанру Вакуленко-художник пише й епілог – полотно «Сон. Кінь А». Це кінь-надія, кінь-мрія, що летить крізь поле квітучих маків.