Виставка Віталія Агапєєва «Deathtopia»

Культура намагається максимально витіснити смерть із повсякденності шляхом карнавалізації та інтерграції у масову культуру. Одним з найпоширеніших символів у цьому контексті був і залишається людський череп. І справа не в його універсальності, а у тонкому зв’язку із культом жертви, що тягнеться сотні тисяч років. У зв’язку, який виник ще у первісні часи, як психологічна реакція на невідворотню смерть когось одного заради спасіння всієї групи. Цей алгоритм з легкістю трансформувався у сакральну необхідність на цивілізаційному старті та, безперечно, досягнув свого апогею у християнстві.

Сьогодні ж аксесуари та прінти з черепом та іншими мортальними символами максимально толерантно і ніжно нас запевняють: «Сьогодні не твоя черга, все ок, розслабся, щастя завжди поруч». Однак жоден карнавалізований таким чи іншим способом образ смерті немає нічого спільного із реальним пластом (не)буття. Бо ніякий ілюзорний щит не може захистити від стріл вічності. Він лише породжує інфантильне суспільство, яке живиться міфом утопії. Ба більше, подібний ескапізм призводить до загострення ситуації.

Аби «зберегти обличчя» в умовах незворотнього, нам потрібно припинити наївне заперечення і з холодним спокоєм визнати неможливість утопії. Заради того, щоб відкинути романтизм дистопії і констатувати постійне перебування у «дезтопії».
Зрештою, там, де ми вбачаємо лише порожнечу, відчиняється ціла творча майстерня природи. Смерть безкорисно передає матеріал для роботи нелюдським агентам — бактеріям, температурі, вологості — і вони завжди безвідмовно виконують своє завдання.