Виставка Петра Лебединця

Живопис Лебединця гармонійний і радісний, і в ньому немає місця для надлому, конфлікту. Такому живопису властиве якесь планетарне осягнення простору, універсальне поєднання витонченості та міці. Як і його улюблений Гоген, Лебединець зумів створити найрозкішніші гармонії кольорів, щоб представити осліплюючу яскравість світу, залитого сонячним світлом.

Це світ краси, осереддя гармонії, як міфічні сади Гесперид. Колір для нього – об’єктивна таємнича матерія, мова мрії, уяви та життя душі. Йому властива програмна емоційність кольору, екстатичний колорит, симфонізм і поліфонічність самого твору та особлива матерія власне живопису, який мислиться як безперервний потік існування, дійсність, з якою художник здійснює себе.