Виставка «FLASHBACK. Українське медіа-мистецтво 1990-х.»

Проект «FLASHBACK. Українське медіа-мистецтво 1990-х.» продовжує серію виставок, присвячених історії сучасного українського мистецтва – іменам, явищам, школам, періодам. Мета таких проектів – створення через виставкове дослідження певної візуальної антології, наповненої новими концептуальними поглядами, значеннями і смислами.

Звернення до 90-х виправдане з кількох причин. По-перше, інтерес до цього переламного і неоднозначного десятиріччя дійшов до точки, коли починається рефлексія над періодом як історією. Настав час аналізу, час розвінчання сформованих стереотипів і схем. По-друге, 90-ті – це перше десятиліття Незалежності України. І хоча сучасне мистецтво зародилося тут трохи раніше, на схилі радянської епохи, але саме в 90-ті воно отримало імпульс для розвитку як способу вираження нової культурної ідентичності.

Як відомо, під кінець 80-х Україна пережила живописний бум. Трансавангард став профільною ідеєю актуальної художньої свідомості. Але на самому початку 90-х такий живопис втратив своє панівне становище. І невдовзі більшість художників української «нової хвилі» звернулись до «нових медіа». 90-ті минули під знаком медіа-арту. Про це, наприклад, свідчать такі виставки цього періоду, як «Barbaros. Нове варварське бачення», «Інтермедіа», «Екранізація», «Заздрість» в Києві, «Новий файл», «Академія холоду» в Одесі», «Алхімічна капітуляція» на військовому кораблі в Севастополі, «Коли екрани стають тоньшими» в Парижі,; фестивалі «Ре-візія» в Івано-Франківську, «Пастка для снів» в Києві, діяльність Медіалабораторії в ЦСМ Сороса, що вже на межі століть дала поштовх для започаткування Київського міжнародного фестивалю медіа-мистецтва (KIMAF).

У фокусі інтересу тоді виявилось відео. Український відео-арт виникає на самому початку 90-х. До завершення десятиліття з затятістю неофіта випробовує багато різновидів, способів та технічних прийомів цього мистецтва: короткий фільм, що експериментує з формою, морфінг, переформатоване кіно, кліпінг, 3D анімація, online режим, інтерактив. Все це, попри неможливість вичерпності, (оскільки багато матеріалів зникли або втратили відтворювальні якості) буде відображене і у виставковому проекті Арсеналу.

Виставка складається з декількох смислових і типологічних блоків, формальних ліній та вузлів, серед яких: соціальний час, візуальна антропологія (тілесність, психоделіка, сексуальність), «про кіно», відео-документ, медіа-інсталяція.

Мультимедійні пошуки притаманні роботам Анатолія Ганкевича та Олега Мігаса, Мирослава Кульчицького та Вадима Чекорського, Фонду Мазоха, Арсена Савадова та Георгія Сенченка, Олександра Гнилицького, Андрія Боярова, Павла Керестея… У жанрі осмислення взаємодії екранної естетики з інсталяційним середовищем працювали також Едуард Колодій та Ігор Ходзинський, котрі представили в 1995 році проект «Локальне зондування». Телевізор тут – одночасно і носій зображення, і самостійний елемент цілісної об’ємної композиції. В цьому ж напрямку експериментували Олександр Ройтбурд, Гліб Катчук, Василь Цаголов та інші митці, що намагалися слідувати новим медійним віянням.

Куратор та кураторка проекту: Олександр Соловйов, Соломія Савчук.