Завданням даної виставки є спроба художника навчитися час від часу дистанціюватися від звичного методу роботи на безпечну відстань для переосмислення результатів, що можливо лише завдяки навмисній зупинці.

Такі зупинки називають «оглядовими майданчиками», а у переносному сенсі – терміном «портфоліо», що з’явився у 1970-х рр. і означав колекцію фотоматеріалів, резюме та перелік кращих результатів автора. Отже, ідея виставки будується навколо проблем, пов’язаних зі створенням портфоліо, особливо, коли неможливо представити свій художній досвід у класичній його версії.

Це висловлювання про самовираження і способи презентації портфоліо крізь особистість культурного діяча так, немов заздалегідь було зведено оглядовий майданчик з найбільш вигідним кутом зору для тих, хто безпосередньо впливає на його розвиток.

Таким чином, мова піде про смерть художника, що наступає від отримання професійних травм — залежності від виставкових просторів, компромісів з представниками культурних інституцій, нав’язливих фантазій про смерть у Венеції або Касселі, а також про ілюзії благотворного впливу художніх резиденцій, конкурсів та утопії стати затребуваним художником, завдяки впізнаваному стилю і популяризації свого імені.