Арт-проект Андрія Сагайдаковського та Олександра Бабака «Автопортрети»

У законсервованому вигляді термін «автопортрет» тлумачиться і розуміється як стала форма відображення себе художником, спроба відстороненого споглядання. Звісно, одразу ж уявляються типові образи: «за роботою», «у майстерні», «перед дзеркалом», «у задумливому профілі-анфасі» і т.д.. Але клішований автопортрет більше не є монополією жанру, відбулася ротація – праця автора стала рефлектором, незалежно від способу вираження.

Проект об’єднує два полярні вектори щодо, здавалося б, найдоступнішої теми – автопортрету. Перший – це особистісна алюзія до релігійної притчі Олександра Бабака, другий – деструкція традиційного жанру Андрія Сагайдаковського.

Ідея для створення «Автопортрету» в Олександра Бабака зародилася ще у 1998 році, у резиденції, яка знаходиться в селі Великий Перевіз. Кожного разу, прогулюючись біля місцевого цвинтаря, митця вражала занедбаність і непотрібність цього колись сакрального місця, яке почали використовувати як поле для випасу худоби. Так художник зобразив себе на одній із могил-пагорбів у образі блудного сина. Це оммаж до загальновідомого сюжету і до картини Рембрандта, зокрема. Бабак відкриває завісу в особисту драму – якщо блудний син із біблійної притчі знаходить прощення у батька, тут він навіть не встиг попрощатися. Лишається лише візуальна фіксація загального стану, що роками підточував буття.

Роботи Андрія Сагайдаковського не мають нічого спільного з класичними автопортретами, однак будь-яка праця художника є його роздумом над самим собою. Митець підсвідомо звертається до образів, що витікають із дитинства. Чисті ремінісценції, що постають як ствердження закритої суті і підкреслення його поглядів. Усе, що хочеш сховати або заперечити визначає тебе більше, аніж те, що лежить на поверхні. Про це свідчать вербальні символи, які використовує Андрій Сагайдаковський у своїх роботах. «Дитячі забави», в які грає художник і є його віддзеркаленням, його тотожністю і оголеною сутністю.